Буря Весни народів зірвалася 13 марта 1848 року у столиці австрійської імперії – Відні та одразу перенеслася до Галичини. Серед людності зростав запал до повстання, нечуваного в історії Львова. На цитаделі набиті гармати були націлені на ратуш. Роздразнення змагалося. Всі почували, що мусить прийти до вибуху. Стало се 1 листопада 1848 року. Сей пам’ятний день для Львова починався вже з ранку. Ратуш розсипався в розвалини від гарматних куль та палав огнищем. Ціле середмістя було як пекло. Крик, писк, біготня, тріск меблів, викидуваних на вулицю, гойкання гвардіяків, ремісників і всякого дрібного люду, що робив барикади.
Ці розбурхані хвилі революційного руху внесли неспокій і заколот у тихе, самітне життя канцеляриста Степана Калиновича… Барикади у Львові, і він, найвірніший цісарський підданий, також причинився хоч одним полінцем до сеї революційної будови! Чого вони хочуть, за що б’ються, на що надіються? Він ніколи не розумів революційного запалу, а тепер найменше. Чув лише, що для нього нема виходу, що він тут немов у клітці. Але як звідси драпнути на волю?
