Збірний образ волонтерства як явища, що виникло на потребу часу і як наслідок війни, формує в свідомості пересічного спостерігача пантеон надлюдей. Які точно знають, що, як і коли робити, не втомлюються, не мають особистого життя, позбавлені суб’єктності та є функціями, а не особистостями. Якщо ж придивитися уважніше, ми побачимо людей із дуже різними історіями й одним спільним знаменником — якогось дня вони стали Волонтерами. Цей процес становлення і трансформації, втрати якоїсь частини себе і відкриття геть нової грані і є особистою історією, яку ми поставили собі на меті розказати, зафіксувати в моменті, аби нагадати, що Волонтер — це передусім Людина.
